Моє Придніпров’я icon

Моє Придніпров’я



НазваниеМоє Придніпров’я
страница13/20
Дата конвертации18.06.2013
Размер3.09 Mb.
ТипДокументы
источник
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20

Література:

Божко С.З. В степах: Роман / Передм., примітки А.О. Ковтуненка.– К.: Дніпро, 1986.– 575 с.

* * *

Божко Сава Захарович (1901–1947) // Костиря І. Межівська сторона: Книга про письменників-земляків.– Донецьк: Каштан, 2003.– С. 139–140.

Заремба В. Вийшов з степу, повернувся в степ // Костиря І. Межівська сторона: Книга про письменників-земляків.– Донецьк: Каштан, 2003.– С. 160–170.

Ковтуненко А. Сава Божко і його роман «В степах» // Костиря І. Межівська сторона: Книга про письменників-земляків.– Донецьк: Каштан, 2003.– С. 157–160.

Одісея Сави Божка // Чабан М. Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 41–45.

Чабан М. Одісея Сави Божка // З любові і муки...: Розповіді про літературу і письменників / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 106–110.

* * *

http://uk.wikipedia.org/wiki

www.donbaslit.skif.net/tvorchist/bogko.html

http://lib.misto.kiev.ua/UKR/BIOGRAPHY/bojko1.txt

http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=29


27 квітня 1961 р. – у м. Дніпропетровську народився Фідель Анатолійович Сухоніс, письменник-сатирик і публіцист (50 років від дня народження).


1984 р. закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського університету. Працював інженером ВО «Південмаш», кореспондентом багатотиражної газети, на обласному радіо. Нині – головний редактор творчого об'єднання художніх програм Дніпропетровської обласної державної телерадіокомпанії.

З 1997 р. член НСПУ. Головний редактор громадсько-політичного та науково-популярного журналу «Бористен», який виходить на Дніпропетровщині з 1991 р. Нагороджений Почесною відзнакою Міністра культури та мистецтв України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2003). Радник Голови Дніпропетровської облдержадміністрації з питань культури.


Література:

Сухоніс Ф.А. Альтернативна дружина з планети Зю.– Дніпропетровськ: Редвідділ облполіграф, 1990.– 43 с.

Сухоніс Ф.А. Америка у вишиванці.– Павлоград, 1995.– 63 с.

Сухоніс Ф.А. Витоки: Худож.-публіцист. есеї.– Б.м., 1997.– 47 с.

Сухоніс Ф.А. Втеча у небі: Оповідання.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.– 72 с.

Сухоніс Ф.А. Лелека повертає додому.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2002.– 88 с.

Сухоніс Ф.А. Місце зустрічі – «Бористен».– Дніпропетровськ: Дніпротелепрескорпорація, 1994.– 48 с.

Сухоніс Ф.А. Портрети з рідного кореня: Оповідання. Нариси. Статті.– Дніпропетровськ: Пороги, 2005.– 247 с.– (Видання ж-лу «Бористен»).

Сухоніс Ф.А. Три колонки редактора: Публіцистика.– Павлоград, 1996.– 56 с.

Сухоніс Ф.А. Україна за Атлантикою: Худож.-публіцист. есеї.– Дніпропетровск: Пороги, 2001.– 159 с.

Сухоніс Ф.А. Україна починається: Оповідання.– Дніпропетровськ: Пороги, 2003.– 70 с. (Б-ка «Видання журналу Бористен»).

Сухоніс Ф.А. Українська Америка зблизька.– Павлоград, 1999.– 106 с.

Сухоніс Ф. Україні – українського президента.– Дніпропетровськ: б.в., 2004.– 101 с.– (Видання ж-лу «Бористен»).

Українізація чи продовження русифікації: Худож.-публіцист. збірник / Упоряд. Ф.А. Сухоніс.– Дніпропетровськ: Пороги, 2002.– 223 с.

* * *

Савченко В. Навіщо пам'ятаємо? [Текст] / Савченко В. // Бористен.– 2009.– № 3.– С. 19.

Савченко В. «Року тисяча дев'ятсот проклятого» [Текст] / В. Савченко // Бористен.– 2008.– 1.– С. 8–9.

Туманова М. Свіжий пагін з могутнього кореня // Зоря.– 2005.– 7 черв.– С. 4.

Туманова М. Яка сила у «Дивосилу»: [Про телепрограму обл. телебачення та її автора Ф. Сухоноса] // Наше місто.– 2005.– 4 лют.– С. 3.

Холод Г. Нові видання журналу «Бористен/Борисфен» // Бористен.– 2005.– № 7.– С. 21.

* * *

Савченко В.В. Шлях у три покоління. Літературне Придніпров'я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 2003.– С. 55.

Сухоніс Фідель Анатолійович // Письменники, поети, публіцисти... До 70-річчя ДОО НСПУ: Наук.-допоміжн. біобібліограф. покажчик / Упоряд. І Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2005.– С. 126–128.

28 квітня 1941 р. – народився Володимир Антонович Луценко, письменник-гуморист, член ДОО НСПУ (70 років від дня народження).


Народився Володимир Луценко в м. Комсомольську-на-Амурі (Росія). 1968 р. закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Вчителював. Працював у засобах масової інформації, в газетах «Дзержинець» (м. Дніпродзержинськ), «Днепровская правда», двадцять років був головним редактором Дніпропетровської обласної державної телерадіокомпанії.

Володимир Луценко – письменник-сатирик, пародист. З 1993 р. він видавав часопис «Носоріг» (переможець двох Всеукраїнських фестивалів гумору та сатири). Автор низки збірок соціально-політичної сатири. Також автор сценаріїв: телефільму про О. Гончара «Собори душ своїх бережіть» і комедії «З ніг на голову», відзначених на телефестивалях у Ялті та Алушті.

З 1997 р. Володимир Луценко в НСПУ, з 1999 р. протягом одного терміну був членом правління ДОО НСПУ, відповідальним секретарем ДОО НСПУ.

Нагороджений Почесною відзнакою Міністра культури та мистецтв України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2003).


Література:

Луценко В.А. Рафаель і юшкоїди: Вибране.– Дніпропетровськ: Січ, 2001.– 221 с.

Луценко В.А. Гримаси ринкового монстра: Фейлетони, гуморески, літературні пародії, шаржі, сатиричні мініатюри.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– 238 с.– (Письменники Придніпров'я).

Луценко В.А. Дохлін та Пройдохін.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1998.– 54 с.

Луценко В.А. О, яка це екзотика, політична еротика!– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.– 47 с.

Луценко В.А. Поцілунок сатани: Сатира, гумор.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 57 с.

Луценко В.А. Рафаель і юшкоїди: Вибране.– Дніпропетровськ: Січ, 2001.– 221 с.

Луценко В.А. Синдром носорога.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999.– 31 с.

Луценко В.А. Товариші-хапуни: Сатира, гумор.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1996.– 59 с.

Луценко В.А. Фейлетонна епоха: Сатира, гумор.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1995.– 80 с.

* * *

Перетятько В. Сто програм – мільйон думок: [цикл програм «Ми українці» В. Луценка на обл. телебаченні] // Джерело.– 2001.– № 18.– верес.

* * *

Тарасова Н. Сміх як ознака катарсису (В. Луценко) // Слово про літературу та письменників Придніпров’я. Нариси та есеї / Упоряд. Л. Степовичка.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 370–374.

* * *

Савченко В.В. Шлях у три покоління. Літературне Придніпров'я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 2003.– С. 52–53.

Луценко Володимир Антонович // Письменники, поети, публіцисти... До 70-річчя ДОО НСПУ: Наук.-допоміжн. біобібліограф. покажчик / Упоряд. І Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2005.– С. 80–81.


29 квiтня 1881 р. – у селi Кам’янка Бердянського повiту Таврiйської губернiї в родинi мiщанина народився ^ Леонiд Іванович Омороков (1881–1971) – випускник Катеринославської гімназії, видатний невролог, професор Томського унiверситету i Казанського медичного iнституту (130 років від дня народження).


^ Леонід Омороков


Середню освiту Леонід здобував у Катеринославськiй класичнiй гiмназiї, яку закінчив 1900 року. Хлопчик рано втратив матiр. Тож через матерiальнi нестатки родини був змушений вiд п’ятого класу гiмназiї постiйно заробляти приватними уроками.

Леонiд вирiшив стати медиком i 1901 року вступив до Петербурзької медико-хiрургiчної академiї. Там навчався з 1901-го по 1907 роки. Коли спалахнула росiйсько-японська вiйна, як завше була особлива потреба в лiкарях. Леонiд 1905 року добровiльно залишає навчання й вирушає на фронт у Манчжурiю. Там воїнський подвиг молодого лiкаря був вiдзначений Георгiївським хрестом.

По закiнченнi навчання в академiї в 1907 роцi Леонiда Оморокова залишають при вузi для вдосконалення з ним же обраних спецiальностей – нервових i душевних хвороб. Пiд керiвництвом видатного росiйського невропатолога, психiатра i психолога Володимира Михайловича Бехтєрєва вiн вивчає основи клiнiки нервових та психiчних захворювань. Юнак вiдзначався цiлеспрямованiстю та великою працьовитiстю. Це дозволило йому в короткий термiн виконати клiнiко-експериментальне дослiдження пiд назвою «Газообмiн при душевних захворюваннях». З цiєї теми у 1911 роцi вiдбувся публiчний захист ним дисертацiї на науковий ступiнь доктора медицини.

Педагогiчнi здiбностi молодого науковця були гiдно оцiненi керiвництвом Вiйськово-медичної академiї. Леонiда Оморокова направляють казенним коштом у закордонне вiдрядження з сiчня 1910 по сiчень 1912 року для наукового удосконалення (це була поширена практика аж до першої свiтової вiйни). Леонiд Іванович працює в кращих клiнiках та лабораторiях Європи. Цими осередками керували такi свiтила як Оппенгейм, Дежерiн i Бабiнський (нервовi недуги), Крепелiн (психiатрiя), Копш, Якобсон, Ашофом i Альцгеймер (анатомiя i патологiя нервової системи), Ерлiх (сiркологiя), Мечников (анафiлаксiя в Пастерiвському iнститутi в Парижi).

Повернувшись з-за кордону, Леонiд Омороков читає доцентський курс патоморфологiї i семiотики нервових хвороб в Академiї. Та так тривало недовго. Розпочалася Перша свiтова вiйна. 1914 року його мобiлiзовано на Пiвнiчно-Захiдний фронт, де вiн працює начальником вiйськового шпиталю.

У жовтнi 1917-го його обирають професором невропатологiї Томського унiверситету. Там учений органiзує першу в Сибiру кафедру нервових i душевних хвороб, якою керує до 1936 року. Потiм упродовж тридцяти рокiв – аж до 1967-го – очолює кафедру нервових хвороб Казанського медичного iнституту.

Люди, якi працювали пiд крилом науковця, вiдзначали його благородство, чеснiсть i прямоту, поєднанi з талантом ученого. Все це позитивно позначалося на атмосферi, яка панувала на кафедрi, ним очолюванiй. Пiд його керiвництвом працювали вiдомi неврологи Н.І. Савченко, Є.І. Єселевич, М.В. Кочергiн, Ф.І. Вольтер, В.М. Сироткiн, В.І. Танкiєвська й багато iнших. Леонiд Іванович встановлював дiловi звязки тодi, коли цього вимагала клiнiчна дiяльнiсть. При потребi вiн налагоджував контакт з хiрургами i спiльно з ними впроваджував у практику оперативне лiкування патологiй.

Коло наукових зацiкавлень Леонiда Оморокова було надзвичайно широким. Вiн охоплював як питання невропатологiї, так i психiатрiї. Як дослiдника його особливо цiкавив поглиблений аналiз захворювань мозку. Так, вiн вивчає змiни в мозку тварин при перегрiваннi й розробляє спецiальну методику вирощування нервових клiтин у штучному середовищi.

Найвизначнiшим вважається його цикл праць, присвячених дослiдженню кожевниковської епiлепсiї. Цей цикл принiс Оморокову свiтову славу. Провiвши широкi дослiдження цiєї хвороби в Сибiру, Леонiд Іванович дав докази її iнфекцiйного походження. А пiд час Великої Вiтчизняної вiйни професор провадив широкi дослiдження в евакогошпиталях Казанi. Вiдтак розробив цiннi рекомендацiї до оперативного втручання при пораненнях периферiйних нервiв. Декiлька його праць стосувалося пухлин центральної нервової системи.

Професор Леонiд Омороков був тiсно пов’язаний з медичною практикою. Протягом багатьох рокiв вiн збирав картотеку випадкiв неврологiчних захворювань в Татарiї. Ця картотека слугувала основою для вивчення епiдемiологiї недуг нервової системи.

Професор залишив i багатющу педагогiчну спадщину. Шiстдесят п’ять рокiв вiн вiддав вищiй школi! Ним розроблена система викладання невропатологiї у медичному вузi, визнана зразковою. Високо оцiнювали колеги i його пiдручник “Вступ до клiнiчної невропатологiї”. Перевиданий декiлька разiв, вiн поєднував високу науковiсть з яснiстю викладу. А ще книжка була талановито проілюстрована оригiнальними малюнками самого автора. В останнi роки життя професор був редактором вiддiлу «Великої медичної енциклопедії», Почесним членом Всесоюзного товариства невропатологiв та психiатрiв

Леонiд Іванович Омороков був щедро обдарований талантами. Великий вчений, вiн залюбки займався музикою, живописом i спортом. Дружбою з ним дорожили Г. Россолiмо, С. Давиденков, М. Захарченко та iншi вiдомi неврологи.

Колеги високо поцiновували наукову, педагогічну та громадську дiяльнiсть вченого. Його життя i наукова дiяльнiсть зайвий раз переконували: для наступних поколiнь учених важливi не лише результати творчостi їхнiх попередникiв, але й не меншою мiрою їхнє моральне обличчя. У пам’ятi учнiв та спiвробiтникiв Леонiд Іванович Омороков зостався мудрим, доброзичливим та великодушним учителем. Приклад саме такого науковця потрібен i майбутнім поколінням учених.

Микола Чабан


Лiтература:

Исмагилов М.Ф. К 120-летию со дня рождения Л.И. Оморокова (1881–2001) / М.Ф. Исмагилов, Я.Ю. Попелянский // Неврологический вестник.– 2001.– Т. ХХХIII. Вип. 1–2.– С. 109–111.


29 квітня 1916 р. – на базі евакуйованого з м. Риги заводу машинобудівного акціонерного товариства «Р.Г. Мантель» у м. Дніпропетровську засновано одне з найстаріших підприємств міста – ВАТ «Дніпроважпапірмаш» ім. Артема (95 років з дня події).


Література:


Відкрите акціонерне підприємство «Дніпроважпапірмаш» ім. Артема // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2-ге.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 52.

ТРАВЕНЬ




Незабутнє


Ночі бузкові, плеса блискучі,

Плескіт дніпровської хвилі…

Парки зелені, схили і кручі,

Вас я забути не в силі.

Запах акацій в вечірній час

Вічно нагадує вас…


Вітер мінливий гне верболози

В ніжних обіймах прибою…

Зустріч несміла, радості сльози,

Перше кохання з тобою.

Мрійно дивлюсь я у далину,

Бачу тебе лиш одну…


Мрії досвітні, клеверу вруна,

Світлі поля України…

В серці палкому вірності струни

Співом дзвенять солов’їним.

Ночі блакитні і очі сумні,

Вас не забути мені…

Павло Кононенко


1 травня 1931 р. – у с. Олександро-Дарі (сучасна назва – Рахманівка) Дніпропетровської області народився Дмитро Костянтинович Грибок, художник (80 років від дня народження).


^ Нев’янучий пензель майстра


Живописні роботи члена Національної спілки художників України Дмитра Грибка завжди мали резонанс серед широкого кола шанувальників художнього мистецтва. Його картини експонувалися на численних всесоюзних, всеукраїнських, міжнародних та персональних виставках, здобувши глибоку прихильність в Україні та за її межами. Його мистецька діяльність широко висвітлювалася як в українській, так і зарубіжній пресі, бо його праці відзначалися майстерністю і злободенністю тем.

Художник Дмитро Грибок належить до особливо обдарованих, щедрих і доброзичливих людей. Як кращий учень художника зі світовим ім’ям, педагога, академіка, лауреата державних премій Овсія Мойсеєнка, він, творчо переосмисливши і перехопивши естафету свого вчителя, зумів не лише сягнути вершин художньої майстерності, але й глибоко пізнати життя, наповнити його змістом і своїми мистецькими роботами, правдою життя.

Сьогодні важко назвати якусь суспільно значиму подію, яка б не знайшла свого відображення на полотнах Дмитра Грибка. Варто згадати 4 міжнародні військові навчання країн НАТО й Української Армії «Партнерство заради миру» (81 ВКІ8-97), щоб сказати, що його творчість набула міжнародного звучання. Серія портретів військовиків США, Туреччини, Грузії, Болгарії, України, Франції була з вдячністю прийнята з рук художника учасниками сібризу після завершення військових навчань. Це був подарунок на згадку своїм новим друзям. На цих навчаннях був поєднаний і високий військовий вишкіл країн-учасниць, і висока майстерність художника, і щире братання на мирному полігоні.

Неабияку сторінку його творчого життя складають і доповнюють твори, якими захоплювалися цінителі мистецтва у Сполучених Штатах Америки, Канаді, Венесуелі, Мексиці, Кубі, Англії, ряду прибалтійських країн, близького і далекого зарубіжжя, де довелося художнику не лише побувати, але й подарувати багатьом музеям і картинним галереям свої живописні роботи, які, зокрема, прикрашають бібліотечну галерею ім. Мартіна Лютера Кінга у США, зберігаються у фондах «Українського Дому» в Америці та в Музеї українського мистецтва у Вашингтоні, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі, Санто-Фе та в багатьох українських церквах Америки, Німеччини, Болгарії, Данії, Норвегії.

Але найдорожчою сторінкою свого творчого життя художник вважає все створене й оспіване ним на полотнах у рідному Криворіжжі. Тут і сьогодні він живе, працює і переконаний, що його найбільший у житті набуток – рідне місто Кривий Ріг. Йому він присвятив і частину свого життя, і свої кращі картини: «Молодіжна вахта сталеварів Криворіжжя», «Грабарі», «Кар’єр Південного ГЗКа», «Прометей Кривбасу», «Будівництво 8-ї домни», «Вогні Кривбасу», «Будівництво 9-ї домни», «Над Саксаганю» і ще велика галерея портретів визначних людей Криворіжжя та багатьох діячів краю.

Художник за довгі роки своєї діяльності зумів виховати цілу плеяду нині вже знаних художників України. А сьогодні художник докладає зусиль на розширення своєї майстерні, щоб за сприяння міськради добудувати при ній художню студію для навчання юних художників Кривбасу. При цьому хочеться добре слово сказати і про міського голову виконкому міськради Кривого Рогу – Ю. Любоненка, який щиро підтримує у цій справі починання свого земляка-художника, піклується про виділення земельної ділянки для такої дитячої студії. І це буде одним із конкретних вирішень гострої проблеми нинішнього міста – «дитина і вулиця», яка сьогодні стала загальнонаціональною і яка постійно в полі зору Президента України. Адже всі ми розуміємо, що діти – це майбутнє держави і задум художника – справа благородна.

Своє 50-річчя творчої діяльності Дмитро Костянтинович зустрічає у своєму рідному місті новою експозицією творчих напрацювань. Мабуть, не випадково, що він обрав для виставки своїх робіт найсвятіше місце – Храм Різдва, де широко представив як сюжетні роботи, так і квітуче натюрмортне цвітіння свого найдорожчого травня, з яким він прийшов у цей тривожний і красивий світ.

Нині хочеться побажати славному українському митцеві доброго здоров’я і щастя за його працю, щедрість та любов, з якою він передав українському музею Тараса Шевченка у Києві, за безпосередньої фінансової підтримки Голови Правління Промінвестбанку, Героя України Володимира Матвієнка, цей безцінний дарунок, на якому великий пророк нашого народу Тарас Шевченко друкував у петербурзькій Академії художеств свої перші офорти.

Гадаємо, що сюжет на цю тему нагадає вдячним киянам і працівникам музею, що на Криворіжжі є такий митець, який своє творче життя присвятив рідній Україні.

Григорій Булах, Василь Лопата, Борис Олійник, Павло Мовчан, Євген Пронюк

З сайту: http://www.obriy.pib.com.ua/2006/25_06/09.shtml


Література:

Булах Г. Сердцем обіймаючи світ // Культура і життя.– 2003.– № 24–25.– 20 серп.– С. 7.

Затульний Т. «Многії літа» художнику і церкві [Текст] / Т. Затульний // Червоний гірник.– 2006.– 13 трав.– С. 6.

Чубенко Є. Манливих здвигів живописець [Текст] / Є. Чубенко // Червоний гірник.– 2007.– 9 серпня.– С. 22.

* * *

Грибок Дмитрий Константинович // Художники Днепро-петровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 60–61.





2 травня 1856 р. – народився Борис Захарович Коленко (1856–1946), геолог (мінералог і петрограф) і педагог, професор Московського гiрничого iнституту (155 років від дня народження).


^ Геолог і педагог


Борис Коленко, як і його брат Володимир, – безперечно цікаві постаті серед уродженців нашого краю. Але, щоб додати деякі штрихи до атмосфери, в якій вони виховувалися, хотілось би докладніше зупинилися на постаті їхнього батька, директора Катеринославської гімназії Захара Коленка.

Захар Васильович Коленко, який у 1867–1873 роках очолював Катеринославську класичну гімназію, був сином повітового скарбничого у Новгороді-Сіверському на Чернігівщині. Після закінчення місцевої гімназії вступив на історико-філологічний факультет університету св. Володимира в Києві. У часописі «Киевская старина» (т. ХІV, 1894, № 4, квітень, с. 56) ми знайшли таке цікаве повідомлення. Будучи в 1840-х роках студентом Київського університету, Захар написав твір «Взгляд на город Киев». Часопис друкував витяг із нього і зазначав, що Коленко «является автором и другого сочинения, представляющего собою опыт исследования о русском языке в Галиции и заключающего в себе много ссылок на источники и литературу вопроса».

По закінченні університету Захар Коленко став викладачем Кам’янець-Подільської гімназії, звідки перейшов до рідного Чернігова. Потім поїхав до Іркутська, де, незважаючи на скромне становище вчителя, нібито одружився з дочкою генерал-губернатора Енгельгардта. Це, напевне, допоможе згодом одному з його синів теж стати губернатором. Із Сибіру Захар Коленко перейшов на посаду інспектора до Кишинева, потім був директором гімназії в Херсоні. 1867 року з’являється в Катеринославі і протягом шести років очолює тут чоловічу гімназію. Звідси був переве­дений до Єлисаветграда, де працював у земській гімназії. Там же невдовзі й помер від запалення легенів.

У Катеринославі вище товариство зустріло Захара Коленка як людину свого кола. Він увесь час діяльно підтримував свої суспільні зв’язки і стосунки, надаючи цьому великого значення, бо вважав корисними для гімназії, ним очолюваної. У ті часи директор не був водночас і викладачем. Захар Васильович, натомість, був чимось на кшталт сьогоднішнього начальника обласного управління освіти. Він очолював нижчі навчальні заклади в усій Катеринославській гу­бернії, тому багато їздив, і в гімназії його бачили далеко не щодня. Тим більше, що він був головою ради і в жіночій гімназії. Одне слово, йому доводилося виконувати таку масу службових обов’язків, котрі були б не під силу іншим людям на його місці. Він чудово розумів канцелярську механіку і всiлякі зловживання швидко виводив на чисту воду. Але нікого не звільняв за шахрайство і спромігся вести покладену на нього справу за будь-якого особового складу працівників гімназії.

Найбiльше директорові доводилося стримувати хижацькі інстинкти осіб, котрі намагалися заплутати справи і звітність про суми за навчання в гімназії. Один із його наступників, директор Микола Алаєв, був змушений тих осіб звільнити, а Захар Васильович напевне вважався лібералом і цього не зробив. За спогадами колишнього інспектора гімназії Павла Козловського, Захар Коленко був непересічним організатором. Він значно перевищував тих чотирьох директорів, які працювали до і після нього на пам’яті Козловського. Саме при Коленкові збудували двоповерховий флігель, відомий як канцелярія гімназії. Там, треба вважати, жила і родина директора гімназії, й там виростали його сини Володимир і Борис. Будинок цей зберігся за сучасною адресою – вулиця Куйбишева, 6.

А ось ремонт головного корпусу на Соборній площі, 2 (нинi – корпус медичної академії) не був здійснений лише тому, що ґрунтовний огляд будинку показав: для серйозного відновлення його потрібна була б сума втричі більша за звичайну суму ремонту казенних споруд. Обережне начальство не могло дозволити одночасно таких витрат, «знаючи, як вільно і щедро витрачають казеннні кошти наші будівельники». Відтак начальство не схвалило ще одного, сміливішого і діловитішого проекту Захара Васильовича – придбати за три тисячі карбованців сусіднє з гімназіяльним подвір’ям місце з двома прибудовами у ротного командира місцевого стрілецького батальйону Нікітіна. Це місце придбало згодом духовне відомство для помешкань соборян. Начальство в особі Сергія Голубцова свою помилку невдовзі побачило, але виправити її було вже неспроможне.

У пору директорства Захара Коленка освітою в Росії завідувало ліберальне міністерство на чолі з графом Дмитром Толстим. Загальний режим у навчальних закладах збігався з лібералізмом у суспільстві. Іспити в гімназії були скасовані. Замість них ввели репетиції й так звані тектаменти, тобто повторювання й опитування за великими розділами, а під кінець і весь навчальний предмет. Вчилися часто аd libitum, тобто за бажанням, довільно. Учнівський костюм відрізнявся більшою свободою, ніж попередній (мундир з червоним комірцем) і пізніший. Учень гімназії завше в будень і свято одягався в чорну пару. Були роки, які минали без обов’язкового раніше акту й учнівських нагород. Викладачам теж дозволялося ходити на уроки в піджаках і при вусах. Правда цей лібералізм закінчувався в разі приїзду вищого начальства. Тоді все набувало форменного вигляду: віцмундир, голені обличчя, а то й мундири. Хоча, власне мундири, за спогадами Павла Козловського, в Катеринославській гімназії мали нечисленні викладачі.

Захара Коленка викладачі любили й тому без зволікання виконували всі ці вимоги, а на несподівані зміни у зовнішності дивилися з весе­лого, комічного боку. У викладачеві директор Коленко цінував, передовсім, широку освіту, оскільки це неодмінно мало давати поштовх усій викладаць­кій роботі. Через те він завше заохочував і обдарованих талановитих учнів. Директор і викладачі частіше, ніж звичайно, бували в товаристві. Мало того – це вважалося за обов’язкове.

Тут треба зважати на деякі моменти, нині важко доступні розумінню. Отже, товариство, тоді переважно дворянське, покладало свою цензуру на працю викладача і вихованця гімназії. Почесний опікун гімназії (тоді ним був Георгій Петрович Алексєєв, один з лідерів губернського дворянства) часом на засіданнях педагогічної ради формально заявляв ці вимоги. Захар Васильович Коленко, хоч і не завше, рахувався з ними.

^ Бувайте, панове, частіше в товаристві, – говорив він викладачам, – щоб знати чого воно від нас хоче. Чи пливеш ти за течією, чи проти неї – треба знати фарватер річки. І потім люди живуть не ідеєю, а здебільшого відчуттями, то особистими, то громадськими. За розповідями інших ви не можете знати про ці відчуття. Їх треба самому бачити, а то й переживати. Ми нерозривно пов’язані з суспільством – не треба ж поривати цих зв’язків.

Такою була філософія Захара Коленка. А ще він надавав великого значення і ваги друкованому слову. Проте демократія – річ вразлива. За спогадами того ж П. Козловського, саме в цей час «дети из распущенных русских семейств, к стыду нашему, привыкли пить». Говорячи «російських», педагог мав на увазі слов’янські родини на противагу єврейським, де загрози із зловживанням молоддю алкоголем практично не було.

Захар Коленко, безперечно, мав значний вплив на становлення особистості своїх синів. 1869 року з золотою медаллю Катеринославську гімназію закінчив старший Володимир. Досить молодим, 6 березня 1886 року вже призначений царем на посаду іркутського губернатора (символічно, що саме в Іркутську був генерал-губернатором його дід і там же познайомилися його батьки). На тій посаді Володимир Захарович Коленко працює до 12 травня 1889 року, коли його призначено якутським губернатором. У цей час він вже – дійсний статський радник, камер-юнкер. Якутським губернатором він служив до 26 березня 1892 року. Потім став губернатором вологодським. Протягом чотирьох років (1894–1898) Володимир Коленко був воронезьким губернатором. Подальша його доля нам невідома.

Про його брата Бориса Коленка (1856–1946) знаємо більше. Геолог і педагог, він 1875 року з золотою медаллю закінчив Катеринославську гімназію. Ось тільки в усіх довідниках, як це часто буває, забувають зазначити, що він випускник саме Катеринославської гімназії. Того ж року вступив до Петербурзького університету. Пiсля успiшного закiнчення унiверситету дiстав запрошення на виклади в Харкiвському унiверситетi, але не поладнав із начальством i змушений був шукати службу самостiйно. Тож по закінченнi навчання Борис Захарович залишився на кафедрі геології. Потім близько двох років стажувався в Страсбурзькому університеті. Захистив дисертацію на ступінь магістра мінералогії та геодезії. Він здійснював наукові геологічні дослідження в Заонежжі, Олонецькій губернії (сучасна Карелія). Працював і на Придніпров’ї – у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії, а також на Чорноморському узбережжі Кавказу та в районі Малого Кавказу.

У тогочасних наукових часописах друкувалися його розвідки – «Попередній звіт про геологічні дослідження в Олонецькій губернії», «Геологічний нарис Заонежжя» (Западное Минералогическое Общество, т. ХІІ), «Полярно-електричні властивості кварцу щодо його кристалографічного характеру» (Горный журнал, 1884), «Андезіт і обломкові породи в околицях Цагвері, в долині Гуджаретіс-Цхалі («Тріялетські гори») (Труды Санкт-Петербургского Общества Естествознания, 1904) тощо. Одна з його статей друкувалася 1885 року в німецькомовному журналі міністерства геології.

Молодий науковець міг продовжувати наукову кар’єру, але, як пишеться в одному довіднику, несподівано пішов із науки і ступив на шлях народної освіти, де досяг значних успіхів. На нашу думку, бажання присвятити себе народній освіті не було аж таким несподіваним. Особливо коли зважити на те, що батько Бориса Захаровича весь вік працював на цій ниві. Тому не випадає дивуватися появi педагогічної династії: у директора гімназії і син став директором.

Протягом двох десятиліть Борис Захарович Коленко служив у гімназіях на півдні Росії – в Катеринодарі, П’ятигорську, Кутаїсі. 1902 року він повертається до Петербурга, де отримує посаду директора 10-ї гімназії і чин дійсного статського радника. Будучи великим любителем шахів, Борис Захарович міг собі дозволити через велике службове завантаження лише гру через листування. У січні 1904-го виникає Петербурзьке шахове зібрання. Нам приємно, що наш земляк Борис Коленко в 1904–1907 роках обирається головою правління цього зібрання.

У книжці Юрія Семенка «Шахи в Україні» читаємо, що то була далеко не перша спроба організувати в столиці власне шахове товариство. Співзасновник шахового зібрання Б.З. Коленко дозволив шахістам грати в одній з кімнат 10-ї гімназії, директором якої він був. Крім багатьох матчів, сеансів, змагань, шахове зібрання взяло на себе організацію і провело в 1905–1906 роках ІV Всеросійський шаховий турнір.

Проте Борис Коленко недовго затримався в Петербурзі. В 1908-му за наполяганням міністерського начальства він був змушений залишити столицю, оскільки його звинуватили в «порочащих связях с антиправительственными силами». Справа в тому, що охранка вистежила, що на квартирi «благонадiйного» педагога переховуються втiкачi – полiтичнi засланцi. Вище начальство скандал зам’яло, а Коленко був змушений залишити Петербург.

Можливо, саме це допомогло йому в радянський час. У 1920-і роки Борис Захарович Коленко жив у Москві і викладав в Гірничій академії (портрет його вмiщено на сайті: e3e5.com). Прожив вiн дев’яносто рокiв.

Микола Чабан

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20




Похожие:

Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я

Моє Придніпров’я iconПублікації Олександра Харлана
Богородицьке місто на Самарі / О. Харлан // Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2008 рік: Бібліограф...
Моє Придніпров’я iconМоє придніпров’Я
Дніпропетровщини, а також текстові довідки до ювілейних чи особливо цікавих дат. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами,...
Моє Придніпров’я iconВидання 2010 року
Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2011 рік I півріччя: Бібліограф видання. У 2-х ч. Ч. I / Упоряд....
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета його – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета покажчика – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconСело моє, для мене ти єдине
Я люблю моє рідне село. Не уявляю себе окремо від Замулинець. Нелегко говорити про те, що ти більш за все любиш і до чого звикла...
Моє Придніпров’я iconВіктор Корж непересічне явище в українській літературі. Він один із провідних поетів Придніпров’я
Віктор Корж – непересічне явище в українській літературі. Він – один із провідних поетів Придніпров’я. Ціла генерація дніпропетровських...
Моє Придніпров’я iconВидавнича діяльність
Золоті імена в історії міста. Почесні громадяни Катеринослава [Текст]: Біобібліограф видання / Упоряд.: І. Голуб, В. Лазебник.– Дніпропетровськ:...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©zazdoc.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы