Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті icon

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті




Скачать 205.19 Kb.
НазваниеМіжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті
Дата конвертации15.05.2013
Размер205.19 Kb.
ТипДокументы



МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.

УКРАЇНА У СВІТОВІЙ СПІЛЬНОТІ


ВСТУП


У соціально-полiтичному життi суспiльства значне мiсце посiдають мiжнароднi вiдносини держав свiтової спiльноти, яка у наш час налiчує більше 220 країн. Сучасні країни свiту мають рiзний рiвень економiчного, соцiального та духовного розвитку, з'єднанi у рiзнi мiжнароднi регiональнi органiзацiї. Це об'єктивно зумовлює необхiднiсть постiйного розвитку та удосконалення мiжнародних вiдносин, зовнiшньої полiтики кожної країни.

Метою лекцiї є розгляд сутностi та змiсту міжнародних відносин, зовнішньої політики, дипломатії та інших категорій теми. Ми розглянемо загальну характеристику сучасної міжнародної ситуації, еволюцію міжнародних відносин. А також геополітичні особливості, основні напрямки та цілі зовнішньої політики сучасної України.

Виходячи з цього ми розглянемо у лекції такі питання:

1. Сутність, зміст, еволюція та роль міжнародних відносин і зовнішньої політики держави.

2. Зовнішня політика України.Україна у світовій спільноті.


^ СУТНІСТЬ, ЗМІСТ, ЕВОЛЮЦІЯ ТА РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН І ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ


Розподіл відносин між народами на зовнішні та внутрішні пройшов при виникненні держав. Як тільки з'явились суверенні держави, а з ними і кордони - відразу відбулося виділення зовнішньої політики, під якою розумілись дії, що виходили за ці кордони. Внутрішні відносини відрізняються від зовнішніх тим, що як правило, грунтуються на відносинах підкорення та панування. Зовнішні ж відносини можуть будуватися тільки на рівноправній засаді.

Одночасно з розподілом відносин на внутрішні та зовнішні держава встановлювала контроль над діями любих іноземних сил на своїй території, а непідконтрольні акції розцінювались як втручання у внутрішні справи.

У традиційних суспільствах (рабовласницькому, феодальному) прагнення до завоювання нових земель було цілком природним. Звичайно завоювання освячували ідеєю "боговибраності" якого-небудь народу. Суперечки та конфлікти між державами переростали у війни. За 56 віків людської цивілізації відбулося 14,5 тисяч війн, у яких загинуло 3,6 млрд. людей.

В історії зафіксовано 8000 мирних договорів, багато з яких укладалися на вічні часи, а строк дії не перевищував 10 років. Війна сприймалась як споконвічний історичний феномен. Стародавні римляни казали: "Хочеш миру - готуй війну".

Військова сила держави вважалася самостійною категорією і лише приблизно відповідала рівню її соціально-економічного розвитку. Не випадково "варварські племена" не раз громили цивілізовані країни. Кожний розумів мир як свою перемогу. Пакс Романа - мир по-римському наступив коли усе Середземномор'я та Західна Європа виявилися підконтрольними Риму.

Після великих географічних відкриттів XV ст., по мірі розвитку капіталізму у Європі відбулися зміни у міжнародній політиці : вона набула глобального характеру. ХХ ст. багате на міжнародні події. Усе сторіччя пройшло під знаком небезпеки та виявилося найкровавішим в історії людства. На зміну блоковому протиборству імперій після 1-ї світової війни прийшла Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин, що була схвалена країнами - переможницями: США, Англією, Францією, Італією, Японією.

У центрі цієї системи вперше стала міжнародна організація Ліга націй. Але вона не змогла вирішити міжнародні проблеми. Знову почалася світова війна.

У 1945 році була створена ООН, але переможна ейфорія була недовгою. Система міжнародних відносин, що була сформована у роки "холодної війни", суттєво відрізнялась від проектів військової пори. За 50 з лишнім післявоєнних років в світі відбулося 250 війн, в яких приймали участь 90 держав ,а загинуло 35 млн. людей. Але по мірі накопичення ядерної зброї змінилися акценти у формулі пруського генерала Клаузевиця "Війна - це продовження політики іншими засобами." Ядерна війна вже не може бути продовженням політики.

Зараз у міжнародних відносинах протистоять два процеси: міжнародні конфлікти та міжнародне співробітництво. Найбільша ступінь конфліктності характерна для регіонів Близького Сходу, колишньої Югославії, колишнього СРСР, Африки та ін. У Сербії, Хорватії ,Грузії, Чеченській Республіці та деяких районах Північного Кавказу конфлікти вилилися у справжні військові дії із людськими жертвами, руйнуванням міст та сел. Тому дуже важливою проблемою міжнародних відносин є припинення військових конфліктів, подолання конфліктних ситуацій шляхом переговорів, компромісів та досягнення балансу інтересів між конфліктуючими сторонами.

Що таке зовнішня політика ? Зовнішня політика - це частина міжнародних відносин, діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів та потреб на міжнародній арені.

Зовнішня політика будь-якої держави є продовженням внутрішньої політики. Головна мета зовнішньої політики - забезпечення сприятливих умов для реалізації інтересів тієї чи іншої держави, забезпечення національної безпеки та добробуту народу. Зовнішня політика зв’язана із пануючим економічним укладом, суспільним та державним устроєм суспільства і висловлює їх на міжнародній арені. Одночасно зовнішня політика держави має цілий ряд специфічних, тільки їй притаманних особливостей. Вона має більш широкі просторові та соціальні виміри, бо характеризує собою взаємодію з двома або більше країнами. Зовнішня політика визначається зовнішніми факторами, міжнародними обставинами, бо кожна держава існує не ізольовано, а у системі держав, у системі міжнародних відносин.

У кінцевому рахунку і внутрішня і зовнішня політика вирішують одну задачу - забезпечують збереження, ствердження та розвиток існуючої у даній державі системи суспільних відносин. Але у рамках цієї принципової спільності кожна з двох царин політики має свою важливу специфіку. Методи вирішення внутрішньополітичних задач визначаються тим, що держава - володіє монополією на політичну владу у даному суспільстві. На міжнародній арені центру влади не існує, там діють суверенні держави, які у принципі рівноправні і відносини між котрими складаються у результаті боротьби та переговорів, різного роду згод та компромісів.

Одним з найважливіших напрямків зовнішньополітичної діяльності держави є дипломатична діяльність. Що таке дипломатія? Слово "дипломатія" походить від грецького слова "диплома" (у Стародавній Греції - подвійні дошки з письменами, які підтверджують повноваження).

Дипломатія - один з основних засобів зовнішньої політики держави, це офіційна діяльність держав та урядів, міністрів іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях, по захисту прав та інтересів держави, її установ та громадян за кордоном.

У залежності від історичного моменту завдання дипломатії змінювались : від обслуговування війни до перетворення її на систему засобів проведення переговорів та забезпечення мирних умов взаємодії держав.

Зовнішньоекономічні цілі держави реалізуються також шляхом встановлення та розширення торгово-економічних ,науково-технічних , кредитно-фінансових та культурних зв’язків. Ці зв’язки підтримуються як на офіційному рівні так і за допомогою суспільних та приватних організацій та установ.

Відносини між державами здійснюються у формі встановлення та підтримки дипломатичних відносин. Вони передбачають взаємне визнання , що особливо важливо при появі у світовій спільноті нової незалежної держави, на яку у разі визнання розповсюджується принцип суверенітету та невтручання у внутрішні справи. Це головна умова, якою формалізуються міжнародні відносини. Невизнання однією державою іншої - не просто показник того, що вони з будь-яких приводів "не дружать", а ситуація, яка виводить їх відносини з царини політико-правового регулювання та рівноправного існування. У цьому смислі дипломатичні відносини - це необхідний мінімум нормальних зв’язків між країнами.

У наш час на політичній карті світу існує приблизно 220 держав.

Якщо уявити розмаїття відносин між ними як ниті, що зв’язують їх одне з одним, то у більшості випадків вони будуть вичерпані тільки лінією підтримки дипломатичних відносин. Дійсно, інтенсивність та глибина двосторонніх контактів у масштабі усього світу, в цілому, мала. Що пов’язує Бангладеш та Фіджі, Руанду та Парагвай, Фінляндію та Нікарагуа, Люксембург та Пакистан окрім взаємного визнання факту існування та чергових вітань з приводу національних свят ? Навіть провідні країни світу не вважають можливим відкривати свої посольства, постійні представництва та консульства всюди.

Розміри та кількість офіційних установ однієї держави у другій завжди відображають реальний рівень контактів та зв’язків, що залежать від історично складених відносин та важливості того чи іншого регіону для зовнішньої політики даної країни.

Тісна взаємодія у політичній, військовій, економічній та культурній сферах між державами об’єктивно переводить їх відносини у повнокровне співробітництво, яке реалізується шляхом різноманітних, окрім дипломатичних, каналів. Але, безперечно, найважливішу функцію дипломатія як засіб спілкування між країнами виконує при колективному узгодженні інтересів. Особливо актуально її значення у наш час, коли світова спільнота має світові та регіональні інститути.

Найважливіший з них - Організації Об’єднаних Націй (ООН), яка була заснована у 1945 році з метою підтримки колективної безпеки і діюча нині як механізм узгодження позицій країн у зовнішній політиці.

У статуті ООН закріплені принципи міжнародного співробітництва : суверенна рівність усіх її членів, розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами, відмова від погрози силою або її застосування, невтручання ООН у справи, що входять до внутрішньої компетенції суверенної держави.

Структура ООН складається з Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем, якого обирають кожні 5 років , Ради Безпеки, яка налічує 15 країн та Генеральної Асамблеї, до складу якої входять усі країни - члени організації.

Найефективніший важіль впливу на зовнішню політику належить Раді Безпеки ООН (РБ ООН). До її складу входять США, Великобританія, КНР, Росія та Франція (постійні члени ), які мають право вето на рішення , що приймає РБ. Це право було використане з 1946 по 1990 рік 223 рази в основному США та СРСР, що було викликано глобальним протистоянням двох держав у роки "холодної війни " та суттєво обмежувало реальні можливості впливу ООН.

Починаючи з 1991 року, коли намітився перехід від тотального протистояння до стратегічного партнерства великих держав механізм прийняття конкретних політичних рішень став більш дійовим.

У політологічних дослідженнях ООН часто порівнюють з "світовим урядом". Як прообраз світового уряду ООН має деякі регулятивні функції, наприклад право прийняття санкцій у відношенні окремих держав. Але практика реальних взаємовідносин на міжнародній арені показує, що держави не бажають безперечно підкорятися та слідувати рішенням міжнародних інститутів.

В економічній сфері всесвітніми інститутами є засновані у 1946 році Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) та Міжнародний Банк Реконструкції та розвитку (МБРР), членами яких є 150 країн світу.

Практично усі сфери та області людської діяльності, що мають зовнішньополітичне та міжнародне звучання, представлені світовими інститутами. За своєю організаційною побудовою вони є своєрідними філіями ООН : Міжнародний Дитячий Фонд (ЮНІСЕФ), Верховний Комісаріат ООН по справах Біженців, Всесвітня Продовольча Рада, ЮНЕСКО (Всесвітня організація у справах освіти, науки та культури), Всесвітня Організація Здоров’я та інші.

Україна є членом більшості міжнародних організацій. Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. у теорії міжнародних відносин були дуже розвинуті уявлення про визначальну та провідну роль зовнішньополітичного фактору у внутрішній політиці держави. У цей період міжнародні відносини переживали кризу егоїстично-індивідуалістичних спрямувань, були відсутні міжнародні інститути, що могли б спрямувати вирішення конфліктів та протиріч у мирне русло. Прихильники "силової концепції" політики виходили з того, що міжнародна політика - це боротьба за силу незалежно від того, що є її метою.

Вважається, що тут бере свій початок такий напрямок у підході до міжнародних відносин як геополітика. В наш час цей термін використовується дуже і дуже часто, що говорить про життєздатність силової концепції. Між тим існує по крайній мірі дві царини його застосування. Перша розуміє взаємозв’язок між географією та політикою. І дійсно, причини суперництва, пошук союзників часто визначаються географічними факторами : прагненням мати вихід до моря, означити свої кордони природними межами та інше.

Друге можливе значення цього терміна полягає у розумінні міжнародної політики в цілому як протиборства та протистояння крупніших на той або інший період світової історії держав.

Географічне місцеположення країни суттєво впливає на її поведінку на міжнародній арені. Деякі країни займають більш вигідне положення чим інші. В житті країн географія в значній мірі відбивається на долях їх народів.

Острівна Британія фактично не знала нападів з 1066 року, що дозволяло їй активно та успішно протистояти силам наполеонівської Франції та гитлерівської Германії. Польща ж , навпаки, розташована на рівнині, стала об’єктом розподілу між Прусією, Австрією та Росією у ХVIII ст., а у середині ХХ ст. предметом суперечок між Германією та СРСР.

Природні ресурси держави є потенціальним складовим могутності держави. Германія та Японія практично не володіють запасами нафти, що зумовлювало їх захватницькі геополітичні спрямування.

В умовах науково-технічної революції підвищене значення має опанування окремими видами сировини та матеріалів стратегічного характеру, що може дуже несподіваним образом підвищити міжнародну активність навколо деяких країн (наприклад південь Африки).

Індустріальний розвиток держави разом з сильним аграрним сектором може придати державі вагу у міжнародних справах. Японія є "карликом" у військовому відношенні , але її вплив на світову торгівлю та виробництво багатьох товарів є незаперечним.

Найвагомішим аргументом важливого значення економічного потенціалу є Велика Сімка - найбільш розвинуті в економічному відношенні країни (США, Японія, Германія, Канада, Франція, Великобританія та Італія).

Зовнішня політика будь-якої держави визначається та реалізується на засаді об’єктивних та суб’єктивних факторів.

До об'єктивних засад зовнішньої політики сучасної держави відносяться:

1. Стан економіки країни та економічних відносин у регіоні, в світі в цілому.

2. Різноманітні об'єктивні інтереси країн, груп країн у системі міжнародних відносин.

3. Географічні та природні умови країни, регіону.

4. Існуючі міжнародні організації та установи.

5. Ратифіковані міжнародні колективні та двосторонні договори, конвенції тощо.

6. Міжнародні та регіональні традиції, звичаї, ритуали та ін.

7. Національний склад населення країни або регіону.

До суб'єктивних засад зовнішньої політики держави відносяться:

1. Особисті якості людей, які працюють у апараті зовнішньополітичних установ. Компетентність, патріотизм, відданість інтересам країни.

2. Якість підготованих та підписаних зовнішньополітичних документів.

3. Настрій, суспільна думка серед населення з приводу основних проблем, напрямків зовнішньої політики.

На засаді зовнішньополітичної діяльності окремих держав складаються певні міжнародні відносини. Міжнародні відносини - це сукупність економічних, політичних, культурних, правових та військових та інших зв’язків та взаємовідносин між народами, державами, економічними, політичними, науковими, культурними та релігійними організаціями та установами на міжнародній арені.

На складання міжнародних відносин впливають різноманітні фактори: досягнення суспільно-політичних наук, існуюча економічна та політична ситуація в світі, баланс військових сил, діяльність міжнародних організацій, вплив окремих держав, стан природного середовища та інші.

В сучасних умовах провідними тенденціями розвитку міжнародних відносин є :

По-перше, посилення взаємозалежності та цілісності світу. Це зумовлено тим, що вирішити проблеми ,з якими людство зіткнулося наприкінці ХХ ст., можливо тільки спільними зусиллями усіх народів.

По-друге, збереження соціальної неоднорідності світу , посилення тенденцій багатополюсності, поліцентризму, регіональної інтеграції у світовому розвитку. Полюсами міжнародних відносин можна вважати найбільш розвинуті індустріальні країни (США, Канада, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Японія); індустріально високорозвинуті країни (Бразилія, Південна Корея, Таїланд, Сінгапур, Гонконг та ін.) ; середньорозвинуті країни; слаборозвинуті країни та ті країни, що розвиваються. Інтенсивно розвивається економічна та політична інтеграція держав у регіональному масштабі.

По-третє, загострення протиріч між новими реаліями світового розвитку та традиційними підходами до вирішення проблем.

По-четверте, підвищення ролі політичних засобів у вирішенні конфліктів та протиріч.

Міжнародні відносини аналізуються суспільно політичними науками з метою їх всебічного вивчення та теоретичного обгрунтування. Сучасна політологія вивчає міжнародні відносини у трьох головних напрямках.

Перший з них - це розробка глобалистсько-футурологфчних концепцій, в яких майбутнє суспільство прогнозується сталим та стабільним як з економічної так і з політичної точки зору. В основі його духовно-політичного розвитку полягає планетарна свідомість ,найважливішу роль відіграють загальнолюдські норми та цінності, необхідними передумовами є структури громадянського суспільства. Найбільш повний вираз ці риси знайшли в концепції "життєстійкого суспільства", що висунулась на перше місце у сучасній західній глобалістиці.

Другий напрямок теоретичного обгрунтування міжнародних відносин пов’язаний із створенням загальнометодологічних теорій (теорія війни та миру Р.Арона, теорія факторів К.Райта, теорія "рівноваги" Дж. Ласкі та ін.). Найважливіше місце серед цих теорій займає теорія прагматизму та політичного реалізму Г.Моргентау. Він вважає ,що міжнародна політика повинна розроблятись на засаді сучасних політологічних теорій тим самим збільшувати надійність передбачення. Раціональна міжнародна політика за уявою Г.Моргентау добра, якщо вона зменшує риск та збільшує користь. Зовнішня політика будь - якої нації повинна забезпечувати задовільнення першочергового інтересу вижити, вистояти перед загрозою небезпеки ззовні. Моральні принципи можуть застосовуватись до дій держав не абстрактно, а лише у відповідності з конкретними обставинами місця та часу. Г.Моргентау навіть не припускає, що окрема держава може оголосити себе носієм моральних законів усього світу.

Третій напрямок вивчення міжнародних відносин - це конструювання спеціальних концепцій, що дозволяють аналізувати стан міжнародних відносин. Наприклад, теорія світових систем, міжнародних організацій, міжнародного конфлікту, загальної безпеки тощо. Концепція загальної безпеки це нова сукупність принципів підходу до проблем безпеки у ядерному світі. Важливий внесок у формування концепції загальної безпеки зробила Незалежна комісія з питань роззброєння та безпеки. Вона визначила головні принципи забезпечення загальної безпеки. Це - визнання неможливим виживання у загальній ядерній війні і перемоги у ній; виключення застосування військових засобів для вирішення політичних та ідеологічних конфліктів ; єдиним шляхом досягнення загальної безпеки є негайне зниження рівня озброєнь, розробка моделі "розумної достатності"; для досягнення повної міжнародної безпеки необхідні сумісні зусилля усіх або більшості країн світу.


^ ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ. УКРАЇНА У СВІТОВІЙ СПІЛЬНОТІ


Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин . Основні цілі, геополітичні акценти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформульовані у Акті незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благоприємних умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.

Україна проводить відкриту, чесну та принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.

У декларації про державний суверенітет України записано, що:

  •  Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, приймає участь у діяльності міжнародних організацій у обсязі, який є необхідним для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах;

  •  Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє укріпленню загального миру та міжнародної безпеки, безпосередньо приймає участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;

  •  Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, приоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами державного права;

  •  Україна урочисто проголошує про свій намір стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не приймає участі у військових блоках та дотримується трьох без’ядерних принципів: не використовувати, не виробляти та не купувати ядерної зброї. (Див. Декларация о государственном суверенитете Украины // Правда Украины.-1990-17 июля).

Основні напрямки зовнішньої політики України були доповнені у Зверненні Верховної Ради України "До парламентів та народів світу". У ньому говориться : "Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде неуклінно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами" (Правда Украины.-1991.-7 дек.).

Геополітичні акценти зовнішньої політики України:

  •  Україна - європейська держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати всебічні зв'язки, відносини із державами Європи.

  •  Україна - колишня республіка колишнього СРСР, була тісно пов'язана з усіма його колишніми республіками, що потребує збереження та подальшого розвитку взаємовигідніх відносин з ними.

  •  Україна - морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідніх відносин із країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.

  •  Україна не може забезпечити себе власними сировинними ресурсами (нафта, вугілля, золото, діаманти та ін.). Це примушує закуповувати їх за кордоном - у Росії, Туркменії, Ірані та ін.

Розглянемо основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави.

1. Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь у роботі практично всіх органів та установ ООН. Наприклад, Україна є членом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та вносить свій вклад у вирішення проблем розвитку дітей у сучасному світі.

Україна входить в Економічну та Соціальну Раду ООН (ЕКОСОС), що створена у 1946 році та здійснює міжнародні економічні та соціальні відносини.

Україна приймає активну участь у роботі Міжнародного агенства з атомної енергії (МАГАТЕ), що засноване у 1957 році, з проблем використання атомної енергії у мирних цілях та підвищення надійності та безпеки атомних електростанцій.

2. Наступний напрямок зовнішньої політики України - це зовнішньополітична дипломатична діяльність.

Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів.

Дипломатичні відносини з Україною встановили 100 країн з 226. Одразу після проголошення незалежності Україна означила 23 держави, будівництво відносин з якими стало приоритетним. Серед них країни-сусіди (Росія, Бєларусь, Угорщина, Польща, Болгарія, Туреччина), держави, де проживають українці (у США - більше 2 млн. чол., Канаді - близько 1 млн. чол., Бразилії - 150 тис. чол., Чехії та Словенії - 110 тис. чол., Аргентині - 150 тис. чол., Франції - 80 тис. чол., Австралії - 40 тис. чол. та ін.) а також країни, на котрих "зав'язані" економічні інтереси республіки (Іран, Кувейт, Ватикан та Ізраїль).

3. Важливим напрямком зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякій розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН об'явлена економічна блокада.

Міжнародні економічні відносини із закордоном налагоджуються Міністерством економічних зв'язків України. А Міністерство іноземних справ працює над створенням сприятливої політико-дипломатичної атмосфери для економічних, культурних та інших відносин.

4. Четвертий напрямок зовнішньої політики України - це участь у вирішенні глобальних проблем сучасного світу. Глобальні проблеми сучасності - це сукупність найгостріших світових проблем, вирішення яких потребує об’єднання зусиль всіх народів та держав. Головна їх особливість полягає в тому, що кожна з них має загальний характер, що зумовлено цілісністю сучасного світу.

Основними глобальними проблемами світової спільноти є:

  •  Знаходження шляхів сталого економічного розвитку у зв’язку з тим, що сучасні технологічні структури досягли своєї межі. Ця проблема є особливо важливою, бо від її вирішення залежить вирішення усіх інших проблем. Сучасна модель виробництва та споживання це виробництво капіталу, який на має внутрішньої міри і прагне нескінченного зростання. Суспільне багатство ототожнюється із великим збиранням товарів ,а суспільний прогрес із безмежним збільшенням їх кількості та різноманітності. Розвинуті держави споживають у 20 разів більше ресурсів планети ніж держави, що розвиваються. Це дозволило економістам та соціологам говорити про вступ розвинутої частини капіталістичного світу у стадію суспільства споживання. Зараз уже зрозуміло, що розвиток суспільства споживання та його розповсюдження на всі країни планети може призвести до такого тиску на природне середовище, який викличе планетарну катастрофу.

  •  Проблеми війни та миру, забезпечення міжнародної безпеки, роззброєння та конверсії, зміцнення довіри до співробітництва між народами. Роззброєння це гостра необхідність, але це не одномоментний акт, а важкий та довгий процес. Вирішенню цієї проблеми повинні присвячуватись зусилля всіх держав та народів.

  •  Екологічні проблеми, що можуть бути порівняні з наслідками ядерної катастрофи. Екологічна проблема у її сучасному вигляді виникла у 60-х роках 20-го сторіччя ,коли почали посилюватись симптоми екологічної кризи. Екологічна криза це різке погіршення стану істотного середовища існування людини в результаті зростаючого отруєння та забруднення землі, води та атмосфери.

  • Складовими компонентами екологічної кризи є : порушення істотного балансу газового складу атмосфери ; руйнування озонового шару атмосфери ; стан живої та неживої природи.

  •  Продовольча проблема - дефіцит продовольства, у багатьох країнах люди голодують та помирають від відсутності харчування.

  •  Демографічна проблема - висока народжуваність, швидкий зріст наслення у ряді регіонів (Африка, Азія, Океанія). Скорочення народжуваності, звеличення смертності у розвинутих країнах, в тому числі в Україні.

  •  Подолання економічної та культурної відсталості, жебрацтва в странах, що розвиваються в Азії, Африці, Латинській Америці.

  •  Проблема дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав та свобод особистості, боротьби з міжнародною злочинністю та тероризмом, наркоманією, гуманізації міжнародних відносин.

Усі ці проблеми гостро проявляються в Україні та потребують активних, безвідкладних заходів по їх вирішенню.

5. Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є збереження та подальше зміцнення добросусідських стосунків з колишніми республіками СРСР. Україна дуже зацікавлена у добрих стосунках з усіма країнами колишнього СРСР та особливо з Росією.

Підприємства України мали постійні господарчі зв'язки із 33 тисячами підприємств інших республік. Сьогодні для забезпечення діяльності усіх підприємств та організацій України необхідно ввезти майже 25 млн. тон вугілля (17,8% від потреби), 52 млн. тон нафти та газового конденсату (85,5%), 9,5 млн. т. ділової деревини (46,8%), 100 млрд. м3 природного газу (80%), 205 тис. т. хлопку-волокна (100%) та ін.

Механізм здійснення міжнародних відносин в рамках СНД та координація їх зовнішньополітичної діяльності здійснюється Україною на засадах Узгодження про створення СНД та інших його документів.

Треба зазначити, що відносини між об'єднаними в Союз незалежними державами складаються не просто. Потрібен час, терпіння та бажання і праця, щоб молоді незалежні держави змогли налагодити на рівноправних засадах відносини одне з одним. Незалежна Україна не посягає на інтереси інших держав, але ніколи нікому не дозволить диктувати собі будь-які умови.

Особливе значення для України мають відносини з Росією. Нас зв'язують загальні економічні, політичні, військово-стратегічні інтереси, історична доля та культурні традиції.

6. Шостим напрямком зовнішньої політики України є участь у вирішенні складних та невідкладних військово-політичних проблем.

У зв'язку з розпадом СРСР гостро стали питання про майбутнє ядерного потенціалу СРСР, про розподіл зовнішньоекономічних боргів та спадкоємство підписаних СРСР договорів по ядерним та звичайним озброєнням.

По усім цим питанням Україна зайняла чітку та ясну позицію. Вона підтвердила свої міжнародні обов'язки та заявила про своє правоприємництво по усіх договорах та узгодженнях колишнього СРСР, які відповідають загальнолюдським нормам та не протирічать корінним інтересам українського народу.

26 лютого 1992 р. перший Президент України Л.Кравчук у Хельсінкі поставив свій підпис під Заключним Актом Наради по безпеці та співробітництву у Європі (СБСЄ), який був підписаний у 1975 році 33 главами держав та урядів європейських країн, а також США і Канади.

Заключний Акт - це хартія взаємодій та взаємовідносин держав, націлена на мирний розвиток європейського континенту та усієї планети, співробітництво народів, поважання прав людини.

Україна заявила, що буде дотримуватись Договору 1991 проміж США та СРСР про обмеження та скорочення стратегічної наступальної зброї. Вона звільняється від ракет з ядерними боєголовками та інших видів ядерної зброї. У подальшому Україна буде без'ядерною та нейтральною державою.

Україна виконує Договір про звичайні збройні сили, які підпадають під дію цього договору. Вони створюються виключно для захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності на недоторканості кордонів України у мінімальних, необхідних лише для оборони цілях. Припускається, що вони будуть мати численність 250 - 400 тис. чол. та будуть складатися з трьох видів - сухопутних військ, військово-повітряних та військово-морських сил.


Висновки:

1. Складовою та невід'ємною частиною політичної діяльності держави є зовнішня політика, покликана регулювати взаємовідносини між державами та народами на міжнародній арені.

2. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави - є продовженням її внутрішньої політики та відображує характер державного та суспільного устрою.

3. Головна мета та основні напрямки зовнішньої політики України - це забезпечення сприятливих умов для удосконалення та демократизації суспільства, просування його шляхом соціального прогресу, досягнення загальної безпеки й роззброєння, розвиток міцних дружніх, добросусідських відносин та різностороннього співробітництва, участь у вирішенні глобальних проблем сучасності, сприяння укріпленню та прогресу світової спільноти.

Добавить документ в свой блог или на сайт



Похожие:

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті iconМіжнародні відносини та зовнішня політика України у світовій спільноті
Міжнародні відносини – система міждержавних взаємодій, суб’єктами яких є держави І міждержавні організації, партії, приватні особи....

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті iconКиїв 2000 Міжнародні інформаційні відносини
Міжнародні інформаційні відносини це підгалузь міжнародних відносин яка розглядає співробітництво суб”єктів міжнародного права в...

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті iconПоложення про фізичну особу. Цивільним законодавством України регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників
Учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи (далі особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні...

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті iconРегіональна економічна політика держави
Регінальна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і...

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті iconРеферат з дисципліни " Інтелектуальна власність" на тему: «Суть та особливості науково-технічних відносин»
Міжнародні науково-технічні відносини – це відносини між суб’єктами світового господарства, пов’язані з розвитком і використанням...

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті iconІнститут міжнародних відносин курсова робота
Зовнішньоекономічні зв'язки та зовнішня торгівля франції. Її відносини з україною”

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті iconФіскальна політика держави. (Бюджетно-податкова політика)
Але для такого узгодження необхідно мати розвинені інститути демократії. Іншим способом

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті iconФіскальна політика держави
До основних функцій держави відносять політичну, соціальну, економічну та міжнародну функції

Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті iconФіскальна політика української держави
Фіскальна політика – це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©zazdoc.ru 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы